Тема: Загальні відомості про дизайн
План:
1. Історія дизайну. Види дизайну
2. Професія дизайнера
3. Композиція: її основні види і категорії
4. Основні закони кольорознавства
5. Вплив кольору на людину
6. Якості композиції
1. Історія дизайну. Види дизайну
Дизайн як професія існує близько 100 років. Відлік історії дизайну найчастіше ведуть із відомого руху «За зв’язок мистецтв і ремесел» в Англії кінця ХІХ століття, лідером якого був художник і теоретик у галузі предметної творчості Вільям Морріс. Саме тоді були сформульовані основні положення теорії й творчі принципи дизайну, що надалі вплинули на школи та напрямки дизайну.
Існує також точка зору, згідно з якою виникнення дизайну відносять до періоду всесвітньої кризи 1929 року. Його описують, насамперед, як американський феномен. Справді, аж до кризи 1929 року дизайн залишався суто локальним явищем, не справляючи помітного впливу на промислове виробництво. І тільки з початком кризи американський дизайн стає реальною комерційною силою, набуваючи поступово в повному сенсі цього слова масового характеру, виникає професійна «індустрія дизайну». Сьогодні важко уявити яку-небудь сферу людської діяльності, де б не
працював дизайнер. Сформувавшись у професійному середовищі архітекторів і художників, дизайн у процесі розвитку не тільки перетворився на самостійний вид проектно-художньої діяльності,
а й сам почав активно впливати на художню форму, усе більше й більше розширюючи свої професійні сфери. Для нас уже стали звичними такі поняття, як індустріальний дизайн (дизайн знарядь праці та механізмів, предметів побуту — посуду, побутової, ауді- й телетехніки, меблів, іграшок тощо), дизайн одягу й зачіски, дизайн інтер’єрів, графічний дизайн (оформлення книг, рекламно-інформаційних проспектів, буклетів, плакатів, упаковок, етикеток, торговельних марок, фірмових знаків, заставок і рекламних роликів на телебаченні), ландшафтний дизайн, фотодизайн і фітодизайн, веб-дизайн.
Графічний дизайн
Однією з найстаріших та найпоширеніших на сьогоднішній день ділянок дизайнерської діяльності є графічний дизайн.
До нього належать:
• оформлення книг, рекламно-інформаційних проспектів, буклетів, плакатів;
• промислова графіка (оформлення упаковок, етикеток, торговельних марок, фірмових знаків, шрифтових гарнітур);
• рекламна продукція на щитах і фасадах будинків, заставки й рекламні ролики на телебаченні тощо.
Сьогодні роботу дизайнера неможливо уявити без комп’ютера, він став його супутником і незамінним помічником, що полегшує рутинну працю графічного оформлення, звільняє
час для творчого пошуку. Сучасні комп’ютерні програми не тільки скорочують час роботи над проектом, а й значно розширюють палітру графічних і технічних засобів дизайнера.
Індустріальний дизайн
Індустріальний дизайн є основною групою у сфері прикладного дизайну, саме звідси бере початок дизайн як «промислове мистецтво».
Основні об’єкти індустріального дизайну — знаряддя праці й механізми. Сюди можна віднести й продукцію верстато- та машинобудування, транспортні засоби, зброю. Така продукція є визначальною в економічному розвитку країни в цілому, тому тут зосереджуються основні наукові дослідження, експериментальні розробки, впровадження новітніх матеріалів і технологій. Дизай-
нерові доводиться створювати принципово нові вироби згідно з постійно змінюваними вимогами виробництва. Зручність і безпека експлуатації, економічність, привабливий зовнішній вигляд — такі
основні вимоги до виробів індустріального дизайну. Найпоширенішу на сьогодні ділянку дизайнерської діяльності становить проектування предметів побуту, так званих «товарів
масового споживання».
Серед них: посуд, побутові прилади, аудіо- і відеоапаратура, електроприлади й механізми, меблі тощо. Мінливість моди й кон’юнктури ринку, постійне зростання вимог до рівня комфорту зумовлюють безперервну роботу дизайнера над формою таких виробів, над їхньою постійною модифікацією та адаптацією до мінливих умов. Улюбленим об’єктом творчості дизайнерів є меблі. Лише деякі з майстрів дизайну не піддалися на спокусу створити свій власний стілець чи крісло. Меблі є своєрідною квінтесенцією дизайну, де повною мірою проявляється цілий комплекс питань ергономіки, конструктивних рішень, технологій виробництва, взаємозв’язку матеріалів і форми, вплив сучасної моди. За формою меблів можна вивчати історію дизайну від «віденського стільця» М. Тонета ХІХ століття й до сучасної софи «Мерлін» Ганса Голляйна. Сьогодні дизайнери приділяють велику увагу виробництву меблів та устаткування для інвалідів, людей похилого віку й людей з вадами опорно-рухового апарату. В арсеналі дизайну накопичено чимало ідей і винаходів, покликаних полегшити життя таких людей. Це спеціальні меблі, обладнання для житлових і лікувальних приміщень, автомобілі, коляски тощо. Поряд із проектуванням меблів особливою популярністю у творчості дизайнерів користується проектування дитячої іграшки. Сьогодні вона є однією з найпоширеніших тем курсового й дипломного проектування в багатьох школах дизайну. Проектування іграшки, як і меблів, включає комплекс дизайнерських завдань. З іграшкою дитині повинно бути зручно й безпечно гратися, вона повинна відповідати суворим гігієнічним вимогам, повинна бути індустріально виготовлена, тобто бути недорогою, не викликати негативні реакції в дитини тощо.
Комп’ютерний дизайн
Комп’ютерний дизайн стрімко розвивається, перетворюючись із прикладного й обслуговчого на самостійний вид дизайнерської діяльності. Комп’ютерний дизайн — це проектування й конструювання різноманітних художніх елементів та об’єктів за допомогою програмного забезпечення. Володіння комп’ютерним дизайном необхідне багатьом веб-фахівцям, які займаються розробкою й упровадженням сайтів. Якісний дизайн здатний привабити споживачів і спонукати їх повернутися на цей сайт іще раз.
Однією з форм комп’ютерного дизайну став комп’ютерний телевізійний дизайн, що полягає в проектуванні різних заставок у передачах, рекламних роликів і музичних відеокліпів.
Ще одним напрямком у комп’ютерному дизайні, що набирає силу, став так званий веб-дизайн.
Веб-дизайн
Подорожуючи Інтернетом, ми маємо справу з тисячами вебсайтів — візитними картками організацій, фірм або приватних осіб. Саме електронна взаємодія є запорукою успішної діяльності
багатьох фірм. Дизайн для відео, веб-сторінки або поліграфії можна порівняти з дизайном автомобіля, який має не тільки радувати око, але й забезпечувати стійкість на дорозі, безпеку у використанні, комфорт водія й пасажирів, а також ураховувати виробничі та інші економічні можливості.
Основне завдання веб-дизайну — створити продукт, що буде максимально зрозумілий при відображенні Інтернет-браузером та іншими графічними інтерфейсами, які базуються на веб-
програмуванні.
Безпосередньо розробкою дизайну сайту (відрисовуванням), використовуючи при цьому знання деяких мов програмування й розмітки, займається веб-дизайнер. Основним завданням веб-дизайнера є відрисовування презентабельного графічного вигляду сайта, що зможе зацікавити
потенційних користувачів. Більш широке визначення фахівців, які займаються версткою й розробкою сайтів — веб-майстер. Вебдизайнер повинен мати досвід роботи з такими комп’ютерними програмами, як AutoCAD, ArchiCAD, CorelDRAW, Illustrator,
Photoshop, Photo-Paint або подібними до них.
Photoshop — найпопулярніша на сьогоднішній день програма обробки растрових зображень: фотографій, колажів, малюнків тощо. Програмою користуються графічні дизайнери,
3D-дизайнери, веб-дизайнери, професійні фотографи й фотографиаматори, професіонали кіно-, відео-, мультимедіаіндустрії, архітектори, інженери тощо.
Дизайн інтер’єрів: громадські будинки
Дизайн інтер’єрів включає проектування інтер’єрів та обладнання громадських приміщень, житлових просторів і виробничих будинків. Кожний із цих типів просторів має свої
особливості й визначає своє коло професійних завдань і проектних методів їхнього рішення. В інтер’єрі громадських будинків, які відвідують десятки й тисячі людей, дизайнер особливу увагу приділяє оздоблювальним матеріалам, які багато в чому визначають зовнішній вигляд інтер’єру. Тут використовують цінні породи деревини, натуральний камінь або інші дорогі матеріали з великим терміном служби в умовах інтенсивної експлуатації. Простори громадських будинків, розраховані на одночасне перебування значної кількості людей, часто мають зальний характер із великопрогоновими конструкціями. Останню особливість дизайнер незрідка обігрує у вигляді таких моментів інтер’єру, як пілястри, підтримні колони, балки, ферми перекриттів. Їх навмисно виокремлюють у загальній композиції особливою формою й кольором, перетворюючи на своєрідний декоративний елемент і оздоблення інтер’єру.
Дизайн інтер’єрів: житлові приміщення
Дизайн інтер’єрів включає проектування інтер’єрів і обладнання громадських приміщень, житлових просторів і виробничих будівель. Кожний із цих типів просторів має свої особливості й визначає своє коло професійних завдань і проектних методів їхнього розв’язання.
На відміну від громадських будинків, житлові приміщення, як правило, набагато менші за своїми розмірами й мають простіші форми. При організації їхнього інтер’єру всю увагу зосереджують на меблях та обладнанні. Завдяки їх стилістиці багато в чому й формується образ інтер’єру в цілому. Індивідуальності житлового інтер’єру досягають відповідним компонуванням меблів, елементами обладнання, колірним рішенням стелі, підлоги, стін, а також включенням в інтер’єр окремих унікальних елементів — годинників, картин, світильників, камінів тощо. У малогабаритних квартирах широко використовують мобільні меблі: розкладні столи й дивани, секретери, крісло- і диванліжка, шафи й ліжка, столи-книжки тощо. Вони дозволяють найбільш раціонально використовувати простір і зорганізовувати
широкий набір функціональних процесів в одному приміщенні. Особливу увагу під час роботи над житловим інтер’єром приділяють ергономіці. Насамперед це стосується робочих зон квартири —
місць приготування їжі, виконання господарських робіт, хобі членів родини, навчання й професійної діяльності тощо.
Дизайн інтер’єрів: промислові будинки
Дизайн інтер’єрів включає проектування інтер’єрів та обладнання громадських приміщень, житлових просторів і виробничих будівель. Кожний із цих типів просторів має свої особливості й визначає своє коло професійних завдань і проектних методів їхнього розв’язання. Оформлення інтер’єру промислового будинку має свої особливості. Насамперед їх визначає характер виробництва, залежно від якого задають просторову побудову інтер’єру, вибирають його конструктивне розв’язання. Так, конструкції сталеплавильного цеху будуть значно відрізнятися від конвеєра автозаводу або цеху складання наручних годинників. Особливі вимоги в процесі організації промислового інтер’єру висувають до робочого місця — його освітленості, колірної гами, габаритів виробничого устаткування. Робоче місце має бути комфортним і забезпечувати оптимальні умови для продуктивної праці.
Міський дизайн: сучасні форми
У процесі свого розвитку дизайн поступово почав «виходити» на вулиці міста. Спершу у вигляді автомобілів і кіосків, потім — торговельних автоматів і телефонних боксів, доки не змінив традиційні «малі архітектурні форми» та вивіски вуличними меблями й устаткуванням, елементами садово-паркової архітектури. Особливо активного розвитку дизайн міського середовища, або, як його ще називають, «міський дизайн», набув у середині 60-х років ХХ століття.
Це пов’язано з появою в міських центрах висококомфортних упорядкованих пішохідних просторів. Останнім часом додалися ландшафтний дизайн (йдеться про невеликі впорядковані зелені куточки, як правило, у високоурбанізованому середовищі пішохідних вулиць і міських центрів), а також фітодизайн — мистецтво складання зеленої композиції букета, мініатюрного саду або зеленого куточка в інтер’єрі.
Ландшафтний дизайн
Із давніх-давен сади були традиційною формою організації навколишнього простору за допомогою зелених насаджень. Особливою популярністю вони користувалися при дворах правителів і вельмож країн Стародавнього Сходу (наприклад, одне із чудес світу — Висячі сади Семіраміди). Згодом садівництво як мистецтво поширилося майже повсюдно. При цьому тривалий час важливу роль відігравала утилітарність садівництва (вирощування фруктів і селекція фруктових дерев), пізніше більшу увагу почали приділяти декоративному складнику (квітам). Але ні фруктові дерева, ні кольори не мають такого великого поширення в сучасномуландшафтному дизайні, особливо в його сучасній урбаністичній формі.
Ландшафтний дизайн — поняття XX століття. Термін виник у Західній Європі, насамперед у густонаселених та індустріально розвинених країнах: Великобританії, Німеччині, де масова індустріалізація й ріст передмість призвели до негативного впливу на навколишнє середовище.
Завданнями ландшафтного дизайнера є:
• озеленення, упорядкування, організація садово-паркових насаджень, газонів, гірок;
• застосування малих архітектурних форм у «зеленому будівництві»;
• створення гармонії, краси в поєднанні зі зручностями використання інфраструктури будинків;
• згладжування конфлікту між урбанізаційними формами та природою, що найчастіше від них страждає.
Отже, ландшафтний дизайн має і естетичний, і утилітарний складники.
Фітодизайн
Фітодизайн (від грец. phyton — рослина) — це цілеспрямоване включення рослин у дизайн інтер’єру. Фітодизайном також називають практику створення рослинних композицій для оформлення інтер’єрів, практику озеленення приміщень і створення зимових садів. При використанні фітодизайну слід зважати на такі аспекти:
• властивості рослин як декоративного матеріалу;
• їхня взаємна сумісність;
• здатність рослин пристосовуватися до умов закритих приміщень;
• вплив рослин на середовище перебування, здоров’я та настрій людини.
Усе це — важливі складники такого тонкого процесу, як озеленення інтер’єрів. Озеленення має бути не тільки красивим, а й ефективним. Функціональна hi-tech кухня або патріархальна вітальня, ванна або дитяча кімната — важко уявити місце в будинку, де жива зелень буде недоречною.
Завданнями фітодизайнера при проектуванні озеленення інтер’єру є:
• пропозиція варіантів проектів озеленення з огляду на особливості конкретних умов;
• добір асортименту рекомендованих рослин;
• складання грамотної інструкції з догляду за ними;
• організація технічних робіт;
• здійснення декоративного оформлення зеленої зони.
Прикрашання квітами — один із найбільш вишуканих способів створення святкового інтер’єру. Проект оформлення зали квітами й квітковими композиціями розробляють, ураховуючи специфіку інтер’єру, розміщення столів і навіть меню банкету. Для оформлення використовують як квітковий, так і супутній матеріал (сітка, камінці, черепашки, кольоровий бісер, плівка, метелики тощо).
Суть фітодизайну полягає в тому, щоб рослини у вашому будинку або офісі приносили вам радість своєю доглянутістю й красою. При цьому, з одного боку, повинен бути витриманий стиль, у якому оформлене те чи інше приміщення, щоб рослини й кашпо гармонійно вписувалися в інтер’єр, а з іншого боку, фітодизайнер повинен ураховувати основні вимоги всіх рослин до світла, тепла й вологи.
Фітодизайн: озеленення офісів
Головна проблема сучасних офісів — комп’ютери й інша оргтехнікка, що продукує електромагнітне випромінювання, а також сучасні будівельні матеріали, що забруднюють повітря шкідливими сполуками. Боротися із цими несприятливими факторами екології в офісах допомагають кімнатні рослини. З’ясувалося, що, озеленюючи офісне приміщення, ми ніби встановлюємо природні фільтри, які здатні очистити повітря від пилу, шкідливих домішок і зволожити його природним шляхом. Але при цьому слід пам’ятати, що для ефективного очищення повітря на 100 м3 офісної площі необхідно мати 15–20 екземплярів рослин.
У фітодизайні офісу можна використовувати й ароматичні кімнатні рослини, наприклад лавр, лаванду, мирт, розмарин, пеларгонію, евкаліпт тощо, які виділяють у повітря леткі речовини, що вбивають хвороботворні мікроби. При такому фітодизайні офісу досягають водночас і лікувального ефекту: поліпшується настрій, усуваються стреси й стимулюються захисні функції організму. Повітря офісу наповнюється свіжим повітрям і приємними ароматами.
І найголовніше — озеленення офісів ушляхетнює будь-який інтер’єр, робить його комфортним і респектабельним. Співробітникам і клієнтам буде приємно перебувати в оточенні природи, вони відчуватимуть турботу про своє здоров’я й самопочуття. Рослини стимулюють сплеск розумової й фізичної активності співробітників завдяки збагаченню повітря киснем та естетичній привабливості.
2. Професія дизайнера
Людину, яка займається художньо-технічною діяльністю
в рамках якоїсь із ділянок дизайну, узагальнено називають ди-
зайнером (зокрема архітектора, ілюстратора тощо). Є дизайнери
одягу, аксесуарів і прикрас, інтер’єрів, меблів, ландшафтні дизай-
нери, веб-дизайнери, дизайнери плакатної та рекламної графіки,
дизайнери-проектувальники, зайняті в кожному з видів виробни-
цтва. Цю професію можна без вагань назвати інтернаціональною.
Опанувавши професію дизайнера, можна зробити кар’єру в будь-
якій розвиненій країні світу.
Особисті якості в професії дизайнера: художня обдарованість, знання технологій у різних галузях виробництва, уміння пробудити творчу ініціативу в інших, широкий кругозір, естетичний смак, уміння творчо мислити, бажання повсякчас навчатися.
Професійні вимоги до дизайнера такі: він повинен володіти технологічними прийомами, зокрема й такими сучасними, як програми Corel Draw, Adobe Photoshop, Adobe InDesign, Adobe Illustrator, Adobe After Effect, Adobe Flash, Page Maker, повинен знати основи брендингу, маркетингу, концептуального проектування, психологічні прийоми колірного впливу тощо.
Різні види дизайну мають певну специфіку професійної діяльності.
Слід зазначити найбільш загальні моменти й сформулювати посадові обов’язки дизайнера:
• розробка художньо-конструкторських проектів виробів виробничого або побутового призначення з високими споживчими властивостями й естетичними якостями, відповідність техніко-економічним вимогам і прогресивній технології виробництва, вимогам ергономіки;
• здійснення відбору й аналізу патентної та іншої науково технічної інформації, необхідної на різних стадіях (етапах) художнього конструювання;
• вивчення вимог, що їх висуває замовник до проектованих виробів;
• проведення порівняльного аналізу аналогічної вітчизняної та закордонної продукції, оцінки їхнього естетичного рівня;
• участь у розробці художньо-конструкторських пропозицій;
• здійснення пошуку найбільш раціональних варіантів рішень конструкційно-здоблювальних матеріалів і деталей зовнішнього оформлення, об’ємно-просторове й графічне проектування з використанням програм Corel Draw, Adobe Photoshop, Adobe InDesign, Adobe Illustrator, Adobe After Effect, Adobe Flash, Page Maker;
• розробка необхідної технічної документації на проектований виріб (креслення компонування й загального вигляду, ескізні й робочі креслення для макетування, малюнки, кольорографічні ергономічні схеми, робочі проекти моделей);
• виконання роботи, пов’язаної з проектуванням форм супровідних документів, упакування й реклами конструйованих виробів;
• здійснення контролю за відповідністю робочих креслень виробу художньо-конструкторському проекту;
• здійснення авторського нагляду за реалізацією художньоконструкторських рішень при проектуванні, виготовленні, випробуваннях і доведенні дослідних зразків виробів;
3. Композиція: її основні види і засоби
Слово «композиція» в перекладі з латинської мови означає — створення, складання, поєднання, зв’язок, побудова, структура.
Поєднання частин в одне ціле, додавання різноманітних елементів у певному порядку при створенні художньої форми — так можна приблизно визначити, що таке композиція. Поняття композиції, що має місце в дизайні, стосується однаковою мірою й інших видів творчості — живопису й скульптури, літератури й музики. Але кожний жанр характеризується своїми, властивими йому особливостями. Тому композиція в дизайні має свою методику й свою
термінологію. Вона насамперед базується на необхідних якостях або властивостях дизайнерського виробу. Ці якості або властивості ґрунтуються на особливостях сприйняття й називаються категоріями композиції. Найголовніші серед них: органічність і цілісність форми, пропорційність і ритм, масштабність, пластичність, колір і кольоропоєднання.
Виокремлюють три основні види композиції: фронтальну, об’ємну й глибинно-просторову. Такий поділ якоюсь мірою умовний, тому що на практиці ми маємо справу з поєднанням різних видів композиції. Наприклад, фронтальна й об’ємна композиції є складниками просторової; об’ємна композиція часто складається із замкнутих фронтальних поверхонь і водночас є невід’ємною частиною просторового середовища.
4. Основні закони кольорознавства
Колір повинен служити логічним доповненням і завершенням усієї композиції, створенню гармонічного колірного ансамблю всієї композиції. Прийнято виокремлювати дві групи колірних кіл: фізичні (за основу взято 7-ступінчасте колірне коло Ньютона) і фізіологічні (за основу взято колірне 6-ступінчасте коло Ґете).
Колірне коло Ґете містить 6 кольорів: червоний, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий. У цьому колі кольори, розташовані один навпроти одного, є контрастними.
Колірна композиція — це сукупність колірних плям (на площині, об’ємній формі або в просторі), організованих за якою-небуд закономірністю й розрахованих на естетичне враження. Залежно від кількості кольорів і відтінків, які містить колірна композиція, виокремлюють такі види композиції.
1) Монохромія. У цій композиції домінує один колірний тон (+ кілька сусідніх кольорів, що сприймаються як відтінки основного). Варіанти монохромії: колір + невелике зрушення за тоном; колір + ахроматичний колір (білий, чорний, сірий). Один, нехай навіть не дуже яскравий колір на тлі монохромної композиції сильно вирізняється.
2) Полярна композиція. Домінантою служить пара контрастних кольорів, протилежних (полярних) у колірному колі (наприклад, синій — жовтий). Полярна композиція утворена тільки 2 кольорами. Така композиція створює ефект декоративності.
3) Триколірна композиція. Основу триколірної композиції можуть складати тріади основних кольорів (червоний, зелений, синій; червоний, жовтий, синій). Таку колірну композицію застосовують при зображенні вбрання святих, для підкреслення їхньої святості (червоне із синім вбрання вказує на їхній зв’язок із Господом, а зелений поділ підкреслює їхнє земне походження).
4) Багатоколірність. У цій колірній композиції домінує 4 і більше хроматичних кольорів (червоний, жовтий, зелений, синій).
Багатоколірні композиції використовують у природі, у храмах, в одязі (особливо царствених осіб, хоча й тут є винятки); у зображенні великої кількості фігур і предметів; де прагнуть передати «космічність» витвору, тобто де витвір служить моделлю світу (храм, фрески, великі багатофігурні ікони із зображенням Бога, неба, землі, підземелля, житла); там, де світ розсипається на уламки, панує хаос або веселий безлад: ярмарковий дизайн, карнавальне мистецтво тощо.
Закони кольорознавства
Колірна гармонія — це поєднання окремих кольорів або колірних множин, що утворюють органічне ціле й викликають естетичні переживання.
Ознаки гармонії кольору:
1) Єдність протилежностей, або контраст. Виокремлюють такі види контрасту: за яскравістю (темне — світле, чорне — біле тощо), за насиченістю (чисті й змішані кольори), за колірним тоном (додаткові або контрастні поєднання).
2) Міра, тобто в композиції, доведеній до гармонії, нема чого додати чи прибрати.
3) Рівновага. Кольори в композиції повинні бути врівноважені.
4) Ясність і легкість сприйняття.
5) Ідеальне поєднання кольорів.
Класична гармонія повинна уникати поєднання кольорів у середньому інтервалі кола: жовтогарячий — зелений, фіолетовий — блакитний, пурпурний — жовтогарячий; ці кольори і не близькі, і не далекі, вони, на думку Ґете, не мають ясності вираження.
• Гармонійно поєднуються жовтогарячий — синій, жовтий — фіолетовий, червоний — зелений;
• невиразне зіставлення: жовтий — жовтогарячий, жовтогарячий — червоний, червоний — фіолетовий, фіолетовий — синій;
• негармонійне поєднання: жовтий — зелений, зелений — синій.
5. Вплив кольору на людину
Будь-який твір ужиткового мистецтва або дизайну — стіни будинків, декоративні тканини, предмети оздоблення, одяг, машини й знаряддя праці — створює колірне середовище, що так чи інакше формує душевний стан людини й впливає на її думки та рівень працездатності. Усі спектральні кольори певним чином впливають на функціональні системи людини.
Червоний колір
Червоний — збудливий, зігрівальний, активний, енергійний, проникний, тепловий. Червоний колір — це колір полум’я, багаття, він ніби наступає, пригнічує інші кольори. Активізує всі функції організму. Його використовують для лікування вітряної віспи, скарлатини, кору й деяких шкірних захворювань. На нетривалий час збільшує м’язову напругу, підвищує кров’яний тиск, прискорює ритм дихання. Можна підживлюватися енергією червоного кольору під час медитації, при застудах, пневмонії, астмі тощо. Протипоказаний гладким людям, погано впливає на гіпертоніків, нервових людей, рудоволосих. Не рекомендується при запальних процесах, оскільки він іще більше їх активізує.
Жовтогарячий і жовтий кольори
Жовтогарячий — тонізуючий. Діє майже так само, як і червоний, але слабше: активізує всі функції організму. Його використовують для лікування вітряної віспи, скарлатини, кору й деяких шкірних захворювань. На нетривалий час збільшує м’язову напругу, підвищує кров’яний тиск, прискорює ритм дихання. Можна підживлюватися енергією жовтогарячого кольору під час медитації, при простудних захворюваннях, пневмонії, астмі тощо. Протипоказаний гладким людям, погано впливає на гіпертоніків, нервових людей, рудоволосих. Не рекомендується при запальних процесах, оскільки він іще більше їх активізує. Жовтогарячий колір суб’єктивно нагадує тепло, а об’єктивно — вогонь або захід сонця. Прискорює пульсацію крові, поліпшує
травлення, сприяє омолодженню, розкутості, зміцнює волю, звільняє від почуття пригніченості. Зміцнює легеневу тканину, володіє антиспазматичною властивістю, поліпшує кровообіг і колір шкіри, але надлишок жовтогарячого може викликати перегрівання організму (тобто він більш тепловий, ніж червоний).
Жовтий колір (найсвітліший у спектрі) — тонізуючий, фізіологічно оптимальний, найменш стомливий. Стимулює зір і нервову діяльність, активізує рухові центри, сприяє появі радісного настрою, генерує енергію м’язів, його використовують при лікуванні діабету, порушенні травлення, косоокості, криворукості.
У лікувальній практиці медитація жовтого стимулює інтелектуальні здібності, поповнює мінеральну нестачу, знижує кислотність в організмі.
Зелений колір
Зелений — фізіологічно оптимальний (найбільш звичний для органів зору). Впливає протилежно червоному. Знижує кров’яний тиск і розширює капіляри, заспокоює й полегшує невралгії та мігрені, на тривалий час підвищує м’язово-рухову працездатність. Зелений колір освіжає й водночас заспокоює організм, має антисептичні властивості, його можна використовувати при лікуванні нервової та серцево-судинної системи, астми, безсоння.
Блакитний колір
Блакитний — заспокійливий колір. Знижує м’язову напругу та кров’яний тиск, температуру тіла, апетит, сповільнює пульс і ритм дихання, освіжає, налаштовує на терпіння, знімає біль, має жарознижувальну антисептичну дію, допомагає при безсонні, нервових розладах.
Синій колір
Синій — колір, заспокійлива дія якого переходить у пригнічувальну. Його вважають найбільш холодним з усіх кольорів. Має низьку яскравість, підкреслює дію теплових кольорів. Завдяки цій властивості його часто вибирають як тло для протиставлення деталям, що мають інтенсивні теплові відтінки. Загальмовує функції фізіологічних систем людини, має антисептичні й бактерицидні властивості, сприяє росту, лікує набряки, опіки, облисіння, ревматизм, головний біль, запалення очей. Його рекомендують використовувати в терапії для емоційних і нервових людей. Тривалий
вплив синього кольору може спричинити депресію.
Фіолетовий колір
Фіолетовий колір поєднує ефект червоного й синього кольорів, пригнічує нервову систему. Як і синій, загальмовує функції фізіологічних систем людини, має антисептичні й бактерицидні властивості, сприяє росту, лікує набряки, опіки, облисіння, ревматизм, головний біль, запалення очей. Його так само рекомендують використовувати в терапії для емоційних і нервових людей.
Тривалий вплив фіолетового кольору може спричинити депресію. Як і червоний, активізує всі функції організму. Його використовують для лікування вітряної віспи, скарлатини, кору й деяких шкірних захворювань. На нетривалий час збільшує м’язову напругу, підвищує кров’яний тиск, прискорює ритм дихання. Можна підживлюватися енергією фіолетового під час медитації, при застудах, пневмонії, астмі тощо. Протипоказаний гладким людям, погано впливає на гіпертоніків, нервових людей, рудоволосих.
Не рекомендується при запальних процесах, оскільки він іще більше їх активізує.
6. Якості композиції
Якісна композиція має такі ознаки: цілісність, органічність, гармонійність. Аналіз найкращих технічних виробів показує, як важливо поєднати безліч конструктивних елементів не тільки технічно (за допомогою болтів, зварювання тощо), але й композиційно, представивши складну структуру машини як гармонійну цілісність. Завершеність композиції нескладного предмета зводиться до того, що весь він вирішений цілісно й сприймається як природно створений. Для прикладу найкраще взяти форму чайної чашки,
у якій можна простежити якусь одну ознаку, подібність до сфери або циліндра, зрізаного конуса або призми. Поєднання деталей або їх групування досягають різним шляхом: групу кнопок або лампочок на приладовій дошці, наприклад, об’єднують облямівкою, кольоровим контуром або рельєфом. Для того щоб зберегти композиційну цілісність, гармонійність, іноді вдаються до групування елементів, або, інакше кажучи, до поєднання окремих деталей у групи. Цього принципу дотримуються й при проектуванні утилітарних предметів, де багато частин або деталей. При ігноруванні цього принципу відчуття цілісності, гармонії може бути втрачене, і ми сприйматимемо пульт, прилад або машину як механічний набір елементів.
1. Послідовність художнього конструювання об’єктів технологічної діяльності
Створення об’єктів дизайну — це складний процес. Сьогодні в проектуванні предметів разом із дизайнерами беруть участь інженери й конструктори, технологи й економісти, лікарі й соціологи, художники й конфекціонери, представники багатьох інших професій. Вибір професійного складу учасників проектного процессу в кожному конкретному випадку залежить від призначення об’єкта проектування, змісту поставлених завдань. Процес роботи дизайнера від первісного задуму до промислового зразка проходить кілька етапів і майже аналогічний при проектуванні будь-якого продукту
(виробу).
Етап 1. Отримання завдання на проектування (технічного
завдання (ТЗ)).
Дизайнер отримує всі необхідні відомості про об’єкт проектування:
• його призначення;
• технічні характеристики, вид матеріалу;
• показники якості;
• вимоги до проектованого виробу (функціональні, конструктивні, технологічні, ергономічні тощо).
При цьому метою дизайнерського проектування може бути як модернізація вже існуючого виробу, так і створення принципово нового виробу.
Етап 2. Передпроектні дослідження
Мета цього етапу — збір усіх необхідних для проектування матеріалів. На цій стадії дизайнер проводить патентний пошук, роботу із джерелами інформації (архівами, бібліотеками тощо), вивчає аналоги, передовий вітчизняний і закордонний досвід у цій ділянці. Крім того, може бути зорганізоване опитування споживачів тощо.
Етап 3. Ескізне проектування
На цьому етапі створюють банк ідей. При цьому пропонується розробити кілька моделей проектованого об’єкта з метою вибору оптимального конструктивного й колірного рішення основної моделі. Виконується досить велика кількість малюнків і начерків, що дозволяють показати об’єкт у всіх ракурсах, виокремити й підкреслити його особливості. При розробці моделей можливі два варіанти художнього пошуку: від обраного матеріалу до форми виробу й, навпаки,— від форми до матеріалу. Розроблені моделі виконують у вигляді художніх ескізів:
у кольорі, у вільному масштабі, манері й техніці виконання. Для більш повного показу моделей їх можна зобразити у двох проекціях: вид спереду й ззаду. За наявності багатошарових комплектів (костюмів) слід виконати малюнки кожного виду одягу окремо. Основну увагу приділяють художній виразності виробу, оптимальності форми, композиційній єдності окремих
частин, конструктивній логічності, органічності, взаємозв’язку форми, конструкції й матеріалу, правильному використанню декоративних елементів, колірній гармонії матеріалів і фурнітури. За розробленими ескізами роблять опис їхнього зовнішнього вигляду.
Для вибору й обґрунтування основної моделі для подальшої розробки проводять оцінку моделей. Отримані в процесі ескізного пошуку варіанти виробу або його окремих вузлів порівнюють між собою для вибору оптимального рішення, зважаючи на ергономічні й естетичні якості зовнішньої форми виробу, конструктивно-технологічні особливості.
У результаті експертної оцінки здійснюють вибір найкращого варіанта.
Обраний ескізний проект стає головною моделлю і служить основою для розробки технічного проекту й технічної документації.
Етап 4. Технічне проектування
Технічний проект (ТП) на виріб згідно з вимогами ЄСКД повинен містити проектно-конструкторські й технічні документи, що дають повне уявлення про конструкцію виробу та методи обробки. Що стосується конструювання швейних виробів, то на стадії технічного проектування проводять:
• вибір пакета матеріалів проектованого виробу;
• розробку базової та модельної конструкції проектованого виробу;
• проектування технології виготовлення проектованого виробу.
Усю цю інформацію фіксують у маршрутних, операційних
та інструкційних картах.
Етап 5. Робоче проектування
Робочий проект виробу є завершальною стадією підготовки нової моделі до промислового впровадження. На цій стадії проектування також виготовляють первісний (дослідний) зразок, остаточно уточнюють креслення, складають технічний опис на новий виріб. Первісний зразок або макет виробу иготовля
ють задля перевірки й уточнення розробленої конструкції виробу. У графічній частині проекту містяться креслення деталей виробу. Проводять оцінку якості макета. Після усунення недоліків конструктивних і функціональних рішень роблять висновок про можливість виготовлення даного виробу в умовах серійного або масового виробництва.
Комментариев нет:
Отправить комментарий