Тема 2

Тема: Основні інформаційні джерела. Технологія пошуку проблеми засобами Інтернет

1.               Сутність та види інформації.

2.               Пошукові системи.
3.        Компонування інформації

Коли перед дизайнером (конструктором) постає завдання з вив­чення досліджуваної проблеми, йому необхідно визначити джере­ла, до яких він буде звертатись у першу чергу.

Отже, розглянемо інформацію як провідний ресурс проекту, відповідні джерела інформації та засоби і прийоми її пошуку.

Термін «інформація» в середині XX століття ввів К.Шеннон відносно до теорії передачі кодів, яка отримала назву «Теорія ін­формації». У наш час зміст цього терміна отримав більш глибоке природничо-філософське значення. Така трансформація — у спри­йнятті людиною — поняття «інформація» стала наслідком необхід­ності переосмислення технологій трансляції та ретрансляції, спри­йняття і перетворення того, що має загальну назву — інформація.

Інформацію (від лат. informatio — повідомляти) визначають як будь-яке повідомлення про будь-що, теоретичні відомості, значен­ня певних показників, що є об’єктами збереження, обробки та пе­редачі, які використовуються в процесі аналізу певних (економіч­них, технологічних, політичних тощо) рішень.

Усе інформаційне середовище поділяється на три типи джерел інформації:

·                    документ;

·                    людина;

·                    предметно-речове середовище.

Людина є ключовою ланкою в системі інформаційних джерел. Може розкрити велику за обсягом та цікаву інформацію зі сфери знань та власного досвіду використання цих знань на практиці.

Під предметно-речовим середовищем розуміють оточення, що поруч із вами. Предмети та речі інколи можуть розповісти не мен­ше ніж людина.

Під час роботи над проектом важливо знати, де шукати потріб­ну інформацію. У зв’язку з цим розрізняють такі найбільш поши­рені шляхи пошуку інформації:

·                    вивчення бібліотечного каталогу;

·                    за допомогою пошукових систем в Інтернеті;

·                    у довідковому апараті лінгвістичних енциклопедій. У них після статті на визначені теми дається список літератури;

·                    комунікативний — можливість отримати необхідну консультацію вчителя, фахівця тієї галузі, яка є близькою до теми проекту.

Сьогодні в нашій країні система науково-технічної інформації включає в себе бібліотеки, Український інститут науково-техніч­ної та економічної інформації, Книжкову палату України, Інститут реєстрації інформації НАН України, служби науково-технічної ін­формації міністерств і відомств, а також деяких наукових установ. Найбільш доступними для дослідників є, звичайно, бібліотечні каталоги. Систематичний каталог як інформаційно-пошукова сис­тема дає можливість швидко зорієнтуватися, чи є в бібліотеці кни­ги з тієї галузі науки, яка цікавить дослідника. Пошук потрібних джерел інформації може здійснюватися за допомогою звичайних бібліотечних карток, що є у відповідному каталозі бібліотеки, або за допомогою комп’ютера.

Коли дослідник опрацьовує достатньо велику кількість книг із метою пошуку потрібної інформації для проекту, необхідно дотри­муватися наступних практичних рекомендацій роботи з книгою:

1. Уважно вивчити титульну сторінку, де вказані основні відо­мості про книгу: назва, автор, місце та рік видання, наймену­вання видавництва. Це важливо, оскільки після повідомлення консультанту бібліотечного каталогу хоча б однієї з наведених характеристик книги вам допоможуть швидко її віднайти. Це пояснюється тим, що бібліотеки систематизують джерела інформації за декількома ознаками (за назвою, автором, роком видання тощо).

2. Ретельно ознайомитись із заголовками цієї книги, намагаючись зрозуміти, з яких розділів вона складається, в якій послідовності викладається матеріал; окремо звертати увагу, чи є в наявності матеріал, який представлений графічними зображеннями, схемами, зведеними таблицями — такі відомості, як правило, узагальнюють великий за обсягом матеріал, що викладений у книзі.

3. Уважно прочитати анотацію, передмову чи вступ книги або висновки, що дасть змогу скласти загальне уявлення про зміст, зрозуміти основне призначення книги.

4. Ознайомитися безпосередньо з основним текстом книги, для цього необхідно прочитати декілька сторінок, абзаци, уривки з тих розділів, що за назвою найбільше підходять до теми вашого проекту чи проблеми. Це дасть змогу зрозуміти стиль написання автора, особливості викладу матеріалу, настільки матеріал книги є доступним чи складним тощо.

Також під час роботи з книгою варто звернути увагу на такі важливі моменти.

Процес вивчення навчальної, наукової та іншої літератури пот­ребує уважного та докладного обмірковування та обов’язкового конспектування. Конспект — це ефективний вид запису не лише навчальної, а й наукової інформації. Розрізняють такі конспекти, як: планові, вільні, текстуальні і тематичні.

Плановий конспект — конспект книги за її змістом: заголовка­ми, розділами, параграфами. Такий конспект повністю відображає структуру книги.

Вільний конспект — конспект, що об’єднує у своєму змісті пе­реказ прочитаного із цитатами з окремих розділів чи параграфів книги.

Текстуальний конспект — конспект, що складається із цитат, які відображають основний зміст книги, ідеї та положення певного параграфа чи книги.

Тематичний конспект — конспект, в якому цитати з різних джерел або переказ авторських думок групуються за рубриками, що розкривають зміст тем, із яких складається книга.

Сьогодні найбільш зручним та сучасним засобом пошуку й сис­тематизації необхідної інформації для проекту є Інтернет-ресурси.

Інтернет — усесвітня асоціація комп’ютерних мереж або про­стіше — World Wide Web (WWW), що дослівно означає «всесвітня широка павутина». В Інтернеті можна отримати різноманітну ін­формацію — від прогнозу погоди до інформації про політику, тех­ніку і технології, меблеве виробництво, медицину, наукові відкрит­тя тощо. Складно навіть уявити, що неможливо знайти в мережі Інтернет.

Види доступу до ресурсів Інтернету відрізняються різними схе­мами підключення, які забезпечують постачальники послуг ме­режі — провайдери. Звичайні користувачі підключаються до Ін­тернету за допомогою модему і телефонної лінії, кабельного з’єднання чи за допомогою бездротової технології. Кожний комп’ютер, що підключений до всесвітньої мережі, має власний но­мер, який називають доменом (від англ. domain — область).

Найбільш поширена послуга, яка надається мережею, — відда­лений доступ до баз даних. Це означає, що дослідник може за допо­могою свого комп’ютера, підключеного до Інтернету, переглядати інформацію, яка знаходиться на великих відстанях у бібліотеці та зберігається у відповідному комп’ютері.

Під час передачі файлів (інформація передається у файлах) по мережі використовується так званий протокол ftp (file transfer protocol), за допомогою якого можна скопіювати на свій комп’ютер будь-який доступний файл. Загальний обсяг інфор­мації, що є доступним через протокол ftp, складає десятки тисяч терабайт (1 терабайт = 1 099 511 627 776 байт). Це можуть бути програмне забезпечення, текстові документи, звукові та відеофайли тощо.

Коли ви знаходитеся (через комп’ютер) у мережі Інтернет, то є можливість переглядати різноманітні документи в різних части­нах країни чи світу, за лічені хвилини зазирнути на українську сторінку сервера Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадького (м.Київ) і переглянути інформаційні джерела з наукової пе­ріодики чи електронні наукові фахові видання, тематичні зібрання тощо. Ви можете переходити від однієї сторінки до іншої звичай­ним натисканням кнопки миші вашого комп’ютера. При цьому кожне ключове слово з’єднується з відповідними інформаційними файлами через гіпертекстові зв’язки. Це те саме, що посилання в статті енциклопедії, що починаються словами «див. також...», але для того, щоб гортати сторінки книги, вам достатньо лише клацнути мишкою на потрібному ключовому слові (для зручності воно виділяється кольором або підкреслюється рискою), і через се­кунди чи хвилини (у залежності від швидкості завантаження да­них у мережі та кількості користувачів, що знаходяться на тому ж сервері) перед вами з’являється потрібна для вас інформація. До­статньо швидко також можна одержати інформацію та відповідний доступ до неї, що знаходиться на десятках і сотнях тисячах комп’ютерів у всьому світі. Якщо вас не влаштовує те місце, до якого ви потрапили в пошуках інформації, то віртуальна кнопка на екрані комп’ютера «BACK» допоможе повернутися на початко­ву сторінку.

Інформацію в Інтернеті шукають за:

·                    тематичними каталогами;

·                    за допомогою пошукових машин.

Існує думка, що в Інтернеті є все. Однак, це не зовсім так. Ма­теріали для розміщення в мережі готують звичайні люди (зрозумі­ло, фахівці своєї справи), тому там можна віднайти лише те, що вони вважають за потрібне. Однак завдяки їх творчості в мережі утворилося понад двох мільярдів Web-сторінок.

В Інтернеті каталоги та покажчики розрізняються технологією підготовки. Над каталогами працюють люди, а покажчики форму­ються автоматично. Під час каталогізації ресурсу досвідчений ре­дактор уважно проглядає його, визначає, до якої галузі знань його можна віднести, і вносить у відповідний каталог. Найбільш вели­кий каталог Інтернету — Yahoo. У ньому працює понад 150 кваліфі­кованих редакторів. Це велика організація, проте її зусиль виста­чає лише на те, щоб підтримувати найбільш актуальні каталоги, А не вносити нові.

Для пошуку інформації в мережі Інтернет найчастіше викорис­товують інформаційно-пошукові машини. Такими пошуковими машинами є: Мета, Ukrnet, Atlas, Google, Рамблер, Яндекс, Yahoo, Excite, Hotbot та інші. Потрібно ввести адресу такої системи (нап­риклад: www.ukrnet.ua) в адресний рядок програми-браузера, наприклад, Internet Explorer. Після цього загрузиться головна сторінка пошу­кової системи. Пошук потрібної інформації можна здійснити за до­помогою ключових слів або за допомогою Web-каталогів.

Як свідчить практика, пошукові машини дають можливість здійснити найбільш повний пошук у рамках заданої теми. Робота пошукової машини проводиться в три етапи. На першому — ска­нується інформаційний простір і збираються копії веб-ресурсів. На другому — бази даних, складені за результатами сканування, сис­тематизуються таким чином, щоб у них можна було проводити прискорений пошук. А на третьому етапі пошукова машина прий­має запит від користувача і після цього проводить пошук у своїхбазах та відображає веб-сторінку з оформленими результатами по­шуку.

Інша найбільш поширена послуга, яка використовується в ме­режі Інтернет, — це електронна пошта (E-mail).

Основна перевага електронної пошти на відміну від традицій­ної полягає в тому, що адресат, якому надсилають інформацію, може знаходитися на великих відстанях, у будь-якій частині зем­ної кулі, проте відправлений йому лист надійде за декілька хви­лин. Головне, аби він був підключений до мережі Інтернет. При чому інформація може бути не лише у вигляді текстових докумен­тів, але й у вигляді фото- чи відеофайлів.

Ще однією перевагою електронної пошти є автоматичне за­вантаження тієї інформації, яка вас зацікавила. Для цього мож­на підписатися на певні списки розсилок. Більшість із них вла­штовані так само, як і газети чи інші періодичні видання. Тобто, ви постійно будете одержувати останню інформацію, наприклад, про новинки техніки чи технологій у певній галузі. Інші, схожі на дошки оголошень, де розміщена також і реклама різних ре­чей — від техніки до науково-популярних журналів. Сьогодні поширеними стали автоматизовані файлові сервери, завдяки яким можна одержати відомості про погоду в будь-якій точці земної кулі.

          Багато учнів злегка помиляються, коли вважають, що реферат — це самостійний твір на задану тему.

Насправді реферат — це не твір, а огляд публікацій, доступних по заданій темі. Огляд, на відміну від твору, не вимагає ні фантазії, ні оригінальності мислення, ні вислову нових ідей. Зрозуміло, в рефераті можна приводити власні твердження і вислови, але, по-перше, це зовсім не обов'язково, а по-друге, доречно не у всіх розділах роботи. Можливо, якби все учні добре знали, що реферат — це зовсім не твір, то і охочих писати реферати було б більше.

Реферуючи джерело, необхідно точно передавати його зміст. Залежно від того, яка роль відводиться джерелу у виконуваному дослідженні, дуже важлива інформація може подаватися у вигляді цитат. Викладання має бути стислим, точним, без зайвих слів і суб'єктивних оцінок. Не рекомендується скорочувати слова, використовувати абревіатури, які будуть незрозумілі іншим учасникам дослідження.

Виписки із книги краще подавати зонами, тобто фіксувати інформацію, яка стосується одного конкретного питання. Якщо у джерелі, навіть у одному абзаці або фразі, є інформація з іншого питання плану дослідження, то на аркуші залишають певний інтервал для запису. При застосуванні карток у реферуванні джерел кожне питання фіксується на окремій картці. Все це сприяє систематизації інформації згідно з планом дослідження. Крім того, якщо будь-які дані передбачається використати в інших розділах, то відповідну виписку необхідно заповнити у двох примірниках.

Створення рефератів дуже схоже на колекціонування поштових марок. Уявіть собі, що перед вами лежить десяток поштових марок, і ваше завдання акуратно їх розташувати. Одна людина розташує їх в хронологічному порядку, інший — за збільшенням номіналів, третій — в порядку зростання геометричних розмірів, четвертий — по країнах, а п'ятий згрупує марки по темах: «спорт» - в одну групу, а «природу» - в іншу. Звернете особливу увагу на те, що кожен проведе при цьому невелике дослідження. Хтось уважно вивчить вміст мазкий, а хтось обмежиться їх обміром за допомогою лінійки, але кожен проявить творчість і отримає результат, відмінний від інших. По цьому результату можна багато що сказати про дослідницькі здібності і творчий підхід автора.

Так само відбувається і підготовка реферату. Спочатку збираються початкові матеріали на задану тему (книги, статті, замітки, ілюстрації), а потім витяги з них групуються в тому порядку, який зручний авторові. Як і у всякій справі, успіх залежить від наявності початкових матеріалів і практичних навиків. З початковими матеріалами може дуже допомогти Інтернет, а з практичними навиками вам ніхто не допоможе, окрім вас самих.

Раніше для підготовки реферату доводилося або ходити в бібліотеку, або мати бібліотеку будинку. Сьогодні потрібну кількість публікацій по будь-якій темі можна підібрати в Інтернеті швидше, ніж дочекатися в бібліотеці виконання свого замовлення. А що стосується практичних навичок, то вони тому і називаються «практичними», що сформувати їх можна тільки в роботі. Можна завантажити з Інтернету десятки готових рефератів і все їх успішно здати. Можливо, при цьому в журналі обліку успішності з'являться хороші бали, однак рівень практичних навичок не зросте.

Існують різні типи рефератів і, відповідно, до них підходять різні моделі підготовки. Якщо говорити узагальнено, то можна виділити чотири основні типи: навчальні, контрольні, службові і творчі реферати.

Навчальні реферати – це, як правило, ті, які нам задають як самостійні роботи в школі. У них одна мета – навчити учнів працювати ефективно. Ефективність – це не об'єм, а максимум результату при мінімумі витрат сил і часу. Хтось може подумати, що найефективніший підхід полягає в тому, щоб знайти в Інтернеті готову роботу і здати її як власну. Проте, це не зовсім так. Якби мета реферату полягала в тому, щоб тільки його здати, то це було б вірно, але оскільки насправді мета полягає в тому, щоб навчитися працювати, то ефективність виявляється нульовою.

Слід звернути увагу на особливість навчальних рефератів. Від них не вимагається практичної віддачі. Однак у тих, хто не навчився виконувати навчальні реферати, вже не буде ні часу, ні навичок для розробки практичних рефератів. Отже, навчальний реферат слід розглядати як безкоштовну можливість придбати квиток на хороші місця у власне майбутнє. Не хочете їм скористатися – не треба. Тільки пам'ятаєте, що той, хто здає чужий реферат як свій, нагадує героя відомого анекдота, що обдурив кондуктора. Він купив квиток, а сам не поїхав.

Контрольні реферати використовують для перевірки готовності людини до виконання тієї або іншої роботи. Якщо в навчальному рефераті автор представляє тему, то в контрольному рефераті він представляє себе (через своє представлення теми).

Дуже важливо відрізняти контрольний реферат від навчального, оскільки на перший погляд різниця не завжди помітна. Вчитель, охочий виділити з групи учнів двох-трьох чоловік, з якими варто займатися індивідуально, може запропонувати всій групі написати навчальні реферати. При цьому більшість учнів і не здогадуються, що насправді їх реферати розглядатимуться як контрольні, а потім дивуються, чому деякі їх товариші раніше інших залучилися до практичної роботи, чому їм довірили написання статей в журнали, запрошують на конференції і направляють на навчання за кордон.

Сьогодні при влаштуванні на престижну роботу у претендентів також можуть вимагати надання реферату по темі, якою займається фірма. Це особливо важливо, коли на роботу влаштовується молода людина. У фахівців із стажем можна запитати звіт про результати їх минулих проектів, «резюме» або рекомендацію, а у молодої людини, що тільки що закінчила навчальний заклад, нічого цього немає. За допомогою реферату можна перевірити мотивацію працівника, з'ясувати, наскільки він знайомий з цим видом діяльності, чи представляє вона для нього особистий інтерес, і чи не кине він роботу незабаром після того, як набуде перших навичок. Сучасні працедавці не мають наміру за свій рахунок учити практичним навикам людей, які можуть покинути їх у будь-який момент.

При підготовці рефератів, що надаються для працевлаштування, треба звернути увагу не тільки на широту і глибину знань, але і на оперативність роботи. Приведемо приклад. Молодий та здібний автор робіт з комп'ютерної тематики Віктор, що мав публікації в технічних журналах, звернувся в комп'ютерну фірму з проханням про постійну роботу у відділ маркетингу. Глава фірми попросив його підготувати аналітичний огляд на тему «Основні джерела безкоштовних програм в Інтернеті». На питання про об'єм і терміни виконання роботи йому було оголошено, що все це на особистий розсуд.

Зрозуміло, глава фірми міг його протягом п'ятнадцяти хвилин встановити адреси найбільших джерел безкоштовних програм в Інтернеті, але йому було важливо перевірити, як працівник мобілізується на рішенні поставленої задачі. Коли через три дні Віктор подзвонив і повідомив про готовність огляду, йому відповіли, що необхідність в його послугах відпала. Не дивлячись на очевидні здібності і хороший рівень знань, Віктор продемонстрував свою неготовність вписатися в напружений графік робіт.

Для того, щоб готувати контрольні реферати швидко і чітко, треба мати досвід. Тому знову нагадуємо про навчальні реферати, без яких цей досвід не знайти.

Службові реферати готують як службові завдання. Зазвичай вони пов'язані з тим, що керівництву треба терміново вивчити якесь питання, а часу на це немає. Тоді завдання доручається помічникові (референтові, секретареві або фахівцеві). Глибину опрацьовування і час на розробку задає керівник, причому часу ніколи не буває достатньо, так що розгойдуватися і вчитися ніколи. Якщо час не обмежили, це не радість, а горе. Це сигнал тривоги: вас перевіряють! В цьому випадку треба самому собі поставити такий жорсткий бар'єр за часом, який тільки можна, виходячи з того, що в даній організації вважається пристойним. Якщо це навчальний заклад, то пристойним можна вважати тижневий термін. Якщо це комерційна організація, треба укладатися в добу. Якщо при цьому доведеться попрацювати вночі удома — це в порядку речей. Інтернет тим і зручний, що їм можна користуватися цілодобово.

Творчий реферат – це найцікавіший вид рефератів. Творчі реферати готуються для себе і не мають конкретної мети, хоча насправді цілі у них, звичайно, є, причому дуже масштабні.

Перш ніж приступати до розробки творчого проекту бажано спочатку розробити серію рефератів по близьких темах. Теми цих рефератів ніхто і ніколи вам задавати не буде, і контролювати роботу теж нікому — це справа творча і особиста.

Чому роботу над творчими матеріалами краще починати з рефератів? Тут є, принаймні, чотири причини.

Перша причина полягає в тому, що творчі роботи краще всього виконувати не тоді, коли дано завдання, а тоді, коли є бажання. Це набагато ефективніше. Робота проходить швидко та цікаво. Приводом для написання реферату може стати знайомство з цікавою статтею в журналі, освітлення якоїсь теми по телебаченню, знайомство з цікавою публікацією в Інтернеті, цікаве повідомлення, отримане по електронній пошті від інформаційних серверів. Якщо відкласти цю працю до того часу, коли на неї з'явиться завдання, зміст вивітриться з голови, первинний заряд пропаде, робота вийде натягнутою і нецікавою.

Друга причина в доцільності підготовки самостійних творчих рефератів полягає в тому, що навіть досвідчені автори рідко можуть написати хорошу роботу з першого разу. Звичайна більшість авторів говорять, що якби їм довелося виконати ту ж роботу ще раз, вони зробили б її інакше. Постійна незадоволеність результатами своєї праці – невід'ємний елемент творчості. У творчості немає стандартів і еталонів. Кожен оцінює свій результат суб'єктивно. Якщо є незадоволеність і бажання все переробити – це нормально. А ось щоб не переписувати свої роботи нескінченне число разів, починати їх треба не на порожньому місці, а на основі заздалегідь підготовлених рефератів.

Ще одна причина полягає в тому, що в будь-якій творчій діяльності є суперечність між структурою роботи і її змістом. Досвідчені автори добре знають, що тема володіє властивістю «вести» автора. Він замислює одне, а виходить щось зовсім інше. Щоб з цим боротися, дослідники заздалегідь продумують структуру (пишуть план). Проте робота, побудована по чіткому плану, може бути схожа на стройовий статут. Деякі намагаються працювати без плану – тоді робота виходить живою і безпосередньою, але, на жаль, далеко не науковою.

Особливо важко готувати матеріали для публікації в Інтернеті. Вони повинні бути цікавими, мати чітку структуру, яка потім реалізується за допомогою гіперпосилань. Тому часто роботу роблять в два прийоми. Перший раз статтю пишуть так, як пишеться, а потім її переписують, щоб вийшла струнка структура, що не суперечить змісту. Якщо є заздалегідь підготовлений реферат, то все виходить швидко і ефективно.

Четверта причина бажаності попередніх рефератів полягає в тому, що звичайна людина не може умістити в голові зміст великої праці. Якась частина роботи при цьому обов'язково залишиться непотрібною і піде у сміттєву корзину, але без цього не обійтися. Робота тільки тоді стає творчістю, коли її пропускають через «сито» суворого відбору. Суворий відбір – це основа будь-якої творчості, а щоб було, з чого відбирати, треба мати початкові матеріали. Творчі реферати дуже добре для цього підходять.

        Обов’язковою структурною частиною реферату є списки використаних літературних джерел. Бажано щоб було два списки літератури – один відповідав знайденим у бібліотеці книжкам та журналам, інший – додатковий, для джерел знайдених в мережі Інтернет.

      Треба відзначити, що під час оформлення проектної роботи необхідно також правильно складати бібліографічний список: Джерелами для формування бібліографічного списку можуть бути:

ü списки обов’язкової та рекомендованої літератури з навчальної дисципліни;

ü бібліографічні списки в підручниках і монографіях з даної теми;

ü предметні каталоги бібліотек;

ü Інтернет-ресурси.

До бібліографії та списків літератури, що складають в рефераті чи до проектної роботи необхідно:

ü розміщувати списки джерел за алфавітним порядком;

ü вказувати рік видання

ü вказувати місце видання та видавництво, в якому вийшла книга;

ü зазначити кількість сторінок в даній книзі чи монографії;

ü якщо використовуються матеріали Інтернет-ресурсів, то необхідно вказати їхню електронну адресу, а також дату перегляду Веб-ресурсу.

Під час роботи над проектом написання реферату допомагає узагальнити теоретичні або наукові положення, систематизувати досвід вже відомих розробок або наукових праць з досліджуваної проблеми і, є складовою частиною  портфоліо проекту.

        Якщо тема складна, то може бути складено декілька рефератів, особливо, якщо проект колективний. До зібраної та скомпонованої інформації можна неодноразово звертатись та використовувати для уточнення певних теоретичних положень у продовж всього терміну  роботи над проектом.